Херсон все ще обстрілюють, повернутись додому не можемо. Батьки мали приїхали до нас ненадовго, але тато зламав ногу, довелось робити операцію, тож ця поїздка теж відкладається. Добре, шо я у квітні виділила час і поїхала до них в Румунію, подихала морським повітрям, пообнімалась з Феєю.

Стикнулась з британською бюрократією і додому захотілось ще більше. А ще дістало спілкуватись з місцевими пацифістами. Бо всі вони такі розумні, будучи далеко від війни, але шось мені підказує, шо як тільки перша ракета пролетіла б над їхнім домом, весь пацифізм би вилікувався миттєво.

А так все норм. Працюю, вчу, кидаю гроші на збори, витягаю свою кукуху тайськими лакорнами та бойз пленет. Потроху роблю контент українською для ютьюба, переглядів там мало, але мені все одно подобається.

Недавно дізналась, що на війні загинув чоловік моєї подруги. Я його знала, дуже классний хлопець був, а росіяни його вбили.